Навколо РДУГ — розладу дефіциту уваги з гіперактивністю — накопичилось чимало хибних уявлень. Вони не безневинні: через них люди роками не отримують діагноз, чують звинувачення замість підтримки або вважають, що їхні труднощі — це просто лінь.
Нижче — сім найпоширеніших міфів і те, що про них насправді відомо науці.
Міф 1. РДУГ — «модний» розлад, якого насправді не існує
Іноді РДУГ називають виправданням для некерованих дітей чи лінивих дорослих. Але це розлад, визнаний міжнародними медичними класифікаціями, і його існування підтверджують дослідження.
Зокрема, нейровізуалізація показує структурні та функціональні відмінності в мозку людей із РДУГ — насамперед у ділянках, які відповідають за увагу, контроль імпульсів і виконавчі функції[2].
Міф 2. РДУГ виникає через погане виховання або брак дисципліни
Суворіше виховання чи покарання не можуть «виправити» РДУГ. Це нейробіологічний розлад із сильною генетичною складовою. Середовище впливає на те, як саме проявляються симптоми, але не є головною причиною розладу[3].
Навпаки: надмірна суворість може посилювати напруження й гіперактивність, а постійні покарання та негативні зауваження — погіршувати емоційний стан дитини. Звинувачувати батьків чи саму дитину не лише несправедливо, а й контрпродуктивно: це додає провини й стресу до вже непростої ситуації.
Міф 3. РДУГ надмірно діагностують, особливо у хлопчиків
У хлопчиків РДУГ справді діагностують частіше. Але це не означає, що діагноз ставлять зайвим.
Різниця пояснюється тим, що симптоми проявляються по-різному: у дівчаток частіше переважає неуважність, а не гіперактивність, тому їх просто не помічають під час діагностики. Імовірніше, що РДУГ навпаки недодіагностований — особливо у дівчат і дорослих. За деякими оцінками, близько половини людей із РДУГ можуть залишатися без діагнозу[4].
Міф 4. Людям із РДУГ просто бракує сили волі
Насправді людям із РДУГ часто доводиться докладати більше зусиль, ніж іншим, щоб виконати ті самі завдання — через труднощі з увагою та виконавчими функціями.
Цей міф особливо шкідливий: він стигматизує й знецінює. З часом людина може почати сприймати ці судження як правду про себе, і це б’є по самооцінці[5].
Міф 5. РДУГ — легкий розлад, який минає з віком
Симптоми з віком змінюються, але сам розлад часто зберігається в дорослому житті.
РДУГ може впливати на навчання, роботу, стосунки та психічне здоров’я. Він пов’язаний із підвищеним ризиком депресії, тривожних розладів, проблем із вживанням психоактивних речовин, незавершення освіти, безробіття та дорожньо-транспортних пригод[6].
Міф 6. Люди з РДУГ приречені на невдачі
РДУГ може створювати труднощі в навчанні, роботі й побуті, але він не визначає ні потенціал людини, ні її майбутнє.
Дослідження описують у людей із РДУГ низку сильних сторін: креативність і нестандартне мислення, гнучкість, енергійність, здатність до гіперфокусу, стійкість[7]. Наскільки ці особливості стають перевагами, залежить від самої людини та середовища, у якому вона перебуває.
Міф 7. Психологиня не може допомогти людині з РДУГ
Психологічна допомога не «виліковує» сам РДУГ, але суттєво допомагає краще давати раду його проявам і наслідкам.
Зокрема, КПТ допомагає розвивати навички планування й організації, керування часом, контролю імпульсивних реакцій і завершення завдань — а також працювати з тривогою, депресивними симптомами та негативним ставленням до себе[8].
За потреби психологічну допомогу можна поєднувати з медикаментозним лікуванням. Вибір залежить від симптомів, супутніх станів та індивідуальних потреб людини.
Коли варто звернутися до фахівчині
Є сенс не відкладати, якщо ви впізнаєте себе в кількох пунктах:
- труднощі з увагою, організацією чи імпульсивністю тривають роками, а не з’явились нещодавно;
- вони помітні щонайменше у двох сферах життя — скажімо, і в роботі, і вдома;
- через них ви втрачаєте роботу, гроші чи стосунки;
- ви звикли пояснювати це ліню чи власною недостатністю, і це б’є по самооцінці;
- поряд із цим є тривога, пригнічений настрій або виснаження.
Якщо хочете зорієнтуватись до консультації, можна пройти скринінг на РДУГ у дорослих. Це не діагноз — лише привід поговорити з фахівчинею предметно.
Докладніше про сам розлад і його розпізнавання — у статтях «РДУГ у дорослих: як розпізнати і що робити» та «Діагностика РДУГ у дорослих: як вона проходить».
Джерела
- Magnus, W., Anilkumar, A. C., & Shaban, K. (2023). Attention deficit hyperactivity disorder. In StatPearls. StatPearls Publishing.
- Yu, M., Gao, X., Niu, X., Zhang, M., Yang, Z., Han, S., Cheng, J., & Zhang, Y. (2023). Meta-analysis of structural and functional alterations of brain in patients with attention-deficit/hyperactivity disorder. Frontiers in Psychiatry, 13, 1070142. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2022.1070142
- Setyanisa, A. R., Setiawati, Y., Irwanto, I., Fithriyah, I., & Prabowo, S. A. (2022). Relationship between parenting style and risk of attention deficit hyperactivity disorder in elementary school children. Malaysian Journal of Medical Sciences, 29(4), 152–159. https://doi.org/10.21315/mjms2022.29.4.14
- Hinshaw, S. P., Nguyen, P. T., O’Grady, S. M., & Rosenthal, E. A. (2022). Annual research review: Attention-deficit/hyperactivity disorder in girls and women: Underrepresentation, longitudinal processes, and key directions. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 63(5), 484–496. https://doi.org/10.1111/jcpp.13480
- Pedersen, A. B., Edvardsen, B. V., Messina, S. M., Volden, M. R., Weyandt, L. L., & Lundervold, A. J. (2024). Self-esteem in adults with ADHD using the Rosenberg Self-Esteem Scale: A systematic review. Journal of Attention Disorders, 28(7), 1124–1138. https://doi.org/10.1177/10870547241237245
- Di Lorenzo, R., Balducci, J., Poppi, C., Arcolin, E., Cutino, A., Ferri, P., D’Amico, R., & Filippini, T. (2021). Children and adolescents with ADHD followed up to adulthood: A systematic review of long-term outcomes. Acta Neuropsychiatrica, 33(6), 283–298. https://doi.org/10.1017/neu.2021.23
- Schippers, L. M., Horstman, L. I., van de Velde, H., Rodrigues Pereira, R., Zinkstok, J., Mostert, J. C., Greven, C. U., & Hoogman, M. (2022). A qualitative and quantitative study of self-reported positive characteristics of individuals with ADHD. Frontiers in Psychiatry, 13, 922788. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2022.922788
- Jensen, C. M., Amdisen, B. L., Jørgensen, K. J., & Arnfred, S. M. (2016). Cognitive behavioural therapy for ADHD in adults: Systematic review and meta-analyses. Attention Deficit and Hyperactivity Disorders, 8(1), 3–11. https://doi.org/10.1007/s12402-016-0188-3
